ЗБАБІ́ТИ, і́ю, і́єш, док.

1. фам. Стати схожим на бабу (див. ба́ба¹ 2). Справді, він якось збабів, зморшкуваті, обвислі голені щоки робили його подібним коли не до жінки, то принаймні до євнуха (Полт., Повість.., 1960, 448).

2. зневажл. Те саме, шо зба́битися. — Віднині я не розбійник флавіан, а сторож отсього монастиря. І вам раджу: покиньте своє ремесло і вдайтеся на покуту! Та розбійники не слухали його довше. — Одурів чоловік!— бурчали вони.— Попався між баб і сам збабів відразу! (Фр., IV, 1950, 156).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 423.

Збабі́ти, бі́ю, єш, гл. Обабиться. Коли дівці сходить на вінці, то збабів. Ном. № 8998.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 120.