Про УКРЛІТ.ORG

заєць

ЗА́ЄЦЬ, зайця, ч.

1. Невеликий полохливий звірок родини гризунів, з куцим хвостом, довгими задніми ногами і довгими вухами. Менш цінне хутро [ніж білки] дають зайці, з яких використовується і м’ясо (Зоол., 1957, 148); Полохливий заєць і пенька боїться (Укр.. присл.., 1955, 213); [Тетяна:] Ви себе рівняєте з Іосифом? Далеко куцому до зайця! (Котл., II, 1953, 51); На дорогу вибіг охлялий за зиму заєць, стрибнув раз, вдруге, зупинився навпроти Романа, нашорошив вуха, повернув голову вбік, і тільки тоді помітив людину, і аж залопотів у кущах (Стельмах, І, 1962, 341); * У порівн. Василь.. мерщій, як заєць той, вискочив з-за бур’яну і побіг до хати (Мирний, IV, 1955, 124); Андрієві треба щось одповісти, та язик, полохливий, як заєць, тіка кудись в горло (Коцюб., II, 1955, 56); // розм. Заяче хутро; // розм. Заяче м’ясо.

◊ За́єць-біля́к — заєць, який узимку змінює рудувато-сіре забарвлення шерсті на біле. Заєць-біляк.. заселяє значні простори в тундрі (Посібник з зоогеогр., 1956, 90); За́єць-руса́к — сірий заєць. У більш південних, безлісних областях живе заєць-русак. Він більший за біляка і відрізняється від нього забарвленням (Зоол., 1957, 149); Земляни́й за́єць — те саме, що тушка́нчик; Морськи́й за́єць — вид тюленя, що водиться в Білому морі.

◊ Від (од, у) за́йця [відня́в, прині́с і т. ін.]; Ви́прохав у за́йця — про гостинець, принесений або привезений дітям з поля, з подорожі і т. ін. Дітвора страх любила Пріську. Вона завжди уміла з нею обійтися; то, дивись, шматочок хлібця принесе і дає: — Це від зайця відняла, — скаже (Мирний, III, 1954, 35); А яка то була радість, коли орач виймав тобі з торби шматок причерствілого хліба і казав, що він од зайця (Стельмах, Гуси-лебеді.., 1964, 37); Завжди батько, вернувшись а поля, казав нам, що або відняв, або випрохав у зайця по шматочку хлібця, нам на гостинець (Збірник про Кроп., 1955, 14); За двома́ зайця́ми ганя́ти (бі́гти, полюва́ти і т. ін.) — намагатися одночасно здобути успіх у двох різних починаннях, справах і т. ін. Не раз вже за двома зайцями ти ганяв. Зате ж ні одного, Гонившись, не піймав; Не раз ти жаловав [жалував] ухналиків стареньких. Зате ж ти скільки вже згубив підків новеньких (Г.-Арт., Байки.., 1958, 60); Убива́ти (уби́ти) двох зайці́в (два за́йці) — одночасно робити дві справи. Ярошенко почував себе переможцем.. Так би мовити — два зайці вбив — і попові на хвіст наступив, і хату-читальню для села відвоював (Речм., Весн. грози, 1961, 202); Як соло́ного за́йця [ганя́ти] кого — не давати перепочинку кому-небудь. — Клопітна тільки служба. Інколи і на місці не посидиш, ганяють тебе, як солоного зайця (Мирний, III, 1954, 197).

2. розм. Безквитковий пасажир або глядач у театрі, кіно і т. ін. Люся потайки зітхає: — Хоч два рази перевір, — не зустрінеться тут «заєць» — безбілетний пасажир! (Забіла, У.. світ, 1960, 15); * Образно. [Мося:] Ви думаєте, що робите революцію? Аякже. Ви їдете зайцями, от і все. А революцію ми вже без вас зробили (Мик., І, 1957, 104).

3. розм., рідко. Те саме, що за́йчик 2. Весною, прокинувшись вранці, коли.. сонце напускало повну кімнату світляних зайців, хлоп’ята радісно гули один одному через вулицю, даючи знати, що я, мовляв, уже встав (Гончар, IV, 1960, 78).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 120.

за́єць (ж. зайчи́ха, зайчи́ця) —

1) (зменшено-пестливі — зайчик, зайчичок, заїнька; зайча, зайченя — маля зайця) невеликий полохли­вий звірок родини гризунів, з ку­цим хвостом (звідси кличка ку́ций. «Схаменувся куций, як хвоста не стало»), довгими задніми ногами і довгими вухами; в усіх народів символ боягузтва (кажуть: «Такий відважний, як заєць», «Мертвого лева і заєць скубне», «Лаяв заєць вовка, тільки вовк того не чув»); боягуза називають ще за́ячим се́р­цем, а холодний піт переляку — за́­ячим по́том; коли заєць перебі­жить дорогу, то не на добре, бо, як і деякі інші тварини, пов’язаний з нечистою силою; вважали, що заєць створений чортом і служить йому, тому й боялися зустрічі з ним (кажуть: «Заєць дорогу пере­біг — не поведеться»); щоб запо­бігти невдачі, на дорогу кидали жмут сіна (скажімо, з воза, на яко­му їхали); на Слобожанщині побу­тувало повір’я, що поява зайця по­близу житла віщує пожежу; досить часто в позитивному плані присутній в обрядових, весільних піснях, а також у дитячому фольклорі (згадаймо хоч би фольклорний образ За́йчика-Побігайчика); у веснян­ках, гагілках символізує коханого: «Ой ти, зайчику, ти милесень­кий, Ти, голубе, ти сивесенький… Взуйся, зайку, в черевички, По­линь, зайку, по Дунайку, Вибери собі дівку з крайку»; водночас ви­ступає також об’єктом кпинів і кепкування, тому кажуть: «Зайця видно по вухах», «Не було в зайця хвоста й не буде», «Хоч і коня за­гнав, зате зайця піймав», «Понево­лі заєць біжить, як літати нема чим»; про що-небудь недоречно сказане говорять: «Вибіг, як заєць із капусти»; спостерігаючи за жит­тям тварини, визначали майбутню погоду,— «коли довго заєць не ли­няє, а ластівка ліпить гніздо на со­нячному боці — літо буде холод­ним»; магічну силу, за повір’ями, мають косі очі зайця, вони можуть зурочити, наслати безсоння або сонливість, викликати пожежу. Полохливий заєць і пенька боїться (прислів’я); Заєць спить, та очей не жмурить (прислів’я); Бігає, як солоний заєць (М. Номис); Боїться, щоб йому заєць дороги не перебіг (М. Номис); Не женися за двома зайцями, бо й одного не піймаєш (прислів’я);

2) За́йчик-Побіга́йчик — традиційний персонаж народної казки;

3) народна дитяча гра (мис­ливці полюють за зайцем); також те саме, що й сі́ра кі́шка (див. кіт 2).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 232.

вгору