ЗА́ЧІСКА, и, ж. Певним способом укладене, підстрижене або завите волосся на голові. З головного входу, з теплого гардеробу плив і плив непереривний струмок величних уборів, ..з смаком зроблених зачісок (Фр., VI, 1951, 219); Спочатку в нього [розпорядника танців] була чудова зачіска. Чуб йому блищав по обидва боки проділу (Мик., II, 1957, 61); Біля відчиненого вікна стояла дівчина з хвилястою зачіскою (Панч, В дорозі, 1959, 176).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 408.

За́чіска, ки, ж. = Кичка 1. Мет. 208.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 116.

за́чіска — певним способом укладене, підстрижене або завите волосся на голові; звичайний дав­ній спосіб зачісування волосся в Україні — «вгору», «просто», без прямого проділу посередині; чоло­віки підстригали волосся в основ­ному чотирма способами: «у кру­жок» — рівно навкруги голови (у козаків це називалося «під макіт­ру»); «під скопку» — над бровами волосся зрізується майже горизон­тально, а на скронях і на потилиці залишається довшим; «до закаблу­ка» — над чолом волосся довше, а ззаду коротше; «під польку» — довге волосся з підстриженою та підголеною потилицею.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 239.