КИ́ЧКА, и, ж.

1. Повстяна прокладка під хомутом; підхомутник. Лимар кичку зашиває (Шевч., II, 1953, 140); [Перший козак:] Мій хомут зовсім розвалився. Треба нову кичку (Кроп., V, 1959, 358).

2. діал. Старовинний головний убір заміжньої жінки. З-під кички пробивалося два пасма волосся і тінями облягало високе чоло (Стельмах, На.. землі, 1949, 148).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 156.

Кичка, ки, ж.

1) Прядь льна, заплетенная въ косу новобрачной. Беруть трошки льону і завивають їй (молодій) разом з косою, щоб більше було коси; хоть і великі коси, то завше треба той льон, і то називається зачіска та кичка. Метл. 208.

2) Кольцеобразный валикъ изъ пакли, шерсти или гарусу, иногда обшитый холстомъ, который носится замужними женщинами на головахъ подъ головнымъ уборомъ (очіпком, чепцем). Kolb. І. 38.

3) Хомутина, подушка валькомъ, кишкой, поджатая подъ клешни хомута. Вас. 159. Лимарь кичку зашиває. Шевч. 540.

4) Пучекъ соломы или камыша, употребляемый для крытья крыши. Желех.

5) Часть воротъ, дверей: кусокъ дерева съ вырѣзаннымъ въ немъ съ одной стороны углубленіемъ, — этой стороной онъ прибивается къ столбу или стѣнѣ, тогда углубленіе даетъ отверстіе, въ которое входитъ верхъ вертикальнаго столбика глухого конца воротъ пли шипъ дверей. Шух. I. 87, 93.

6) Оставшійся въ землѣ послѣ срубленнаго дерева его пень или корень. А наші кички викопують.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 241.

ки́чка — мичка льону, вплетена в косу молодої; також валок з клоч­чя, вовни, іноді обшитий полот­ном, який носили заміжні жінки під очіпком або чіпцем; хомутик, подушечка під хомут; у Т. Шев­ченка: «Лимар кичку зашиває».

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 286.