ЗАСТАВА́ТИ, таю́, тає́ш, недок., ЗАСТА́ТИ, а́ну, а́неш, док., перех.
1. Встигати знайти, побачити, зустріти кого-небудь десь. Я бачусь з ним рідко, бо коли не зайду, все не застаю вдома (Коцюб., III, 1956, 428); В поміщицьких садибах, куди Юрій завертав, щоб погодувати коня, ..господарів уже не заставав (Кочура, Зол. грамота, 1960, 81); Карпо тим часом прийшов додому й застав уже батька й матір дома (Н.-Лев., II, 1956, 274); * Образно. Телеграма застала його в полку Устима Богучара (Кучер, Чорноморці, 1956, 79); // З’являючись куди-небудь, знаходити, бачити когось за якимсь заняттям, в якому-небудь стані, положенні і т. ін. Обидві дівчини, мала і велика, були між собою у щирій приязні, я часто заставала їх за розмовою або якою дитячою грою (Л. Укр., III, 1952, 612); Надійшла Горпина в комору і застала Мотрю в сльозах. Вона сиділа серед долівки і плакала (Мирний, І, 1954, 234); Вранці Олена застала Аркадія в кріслі: він спав, припавши грудьми до столу (Вільде, Сестри.., 1958, 20); // Прибуваючи куди-небудь, виявляти, знаходити щось. Приходжу додому з лекції — застаю у сторожа лист від редактора (Фр., І, 1955, 356); Дома Коцюбинський застав записку Чижа, що не дочекався його (Сміл., Пов. і опов., 1949, 48).
◊ Застава́ти (заста́ти) на мі́сці зло́чину див. мі́сце.
2. тільки 3 ос. Захоплювати зненацька кого-небудь десь, у якому-небудь положенні і т. ін. Волох вже не вперше літав у грозах. Снігові бурани заставали його у повітрі (Собко, Зор. крила, 1950, 38); Вони скоро побачили, що гроза застане їх в дорозі (Кол., Терен.., 1959, 368); На цій посаді гірничого майстра Семена Голубаря і застав початок Великої Вітчизняної війни (Ле, С. Голубар, 1950, 52).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 327.