ЗАРА́ННЯ¹, я, с., рідко. Ранній час. Півень співа поки з зарання, а далі спить (Номис, 1864, № 292); * Образно. Хто жив в Аркадії хоч мить, хто весело прожив зарання, той в темну осінь не тремтить (У. Кравч., Вибр., 1958, 171).

ЗАРА́ННЯ², присл. Те саме, що зара́ні. Зарання в неділю, ще люди й з церкви не вийшли, ..Прохіра була вже в хаті Бросків (Коцюб., І, 1955, 281); Що ти скажеш їй, які слова вирвеш із серця, коли вона вже зарання готується відбиватись од усіх його розмов (Стельмах, І, 1962, 475); — Не забувай, що і батько замучений у тюрмі і що наш прекрасний товариш Клим помер зарання від мук… (Ірчан, І, 1958, 177).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 288.

I. Зара́ння, ня, с. Утреннее время. Півень співа поки з зарання, а далі спить, аж потіє. Ном., стр. 298, № 292.

II. Зара́ння, нар. = Зарані. Іде милий додому зарання. Чуб. V. 576. Ото, Рябко, шануйся, добра своїх панів як ока стережи, зарання спать не квапсь, в солому не біжи. Гул. Арт. (О. 1861. III. 84). Старі зарання повмірали. Шевч.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 88.