ЗАПОРО́ЖЕЦЬ див. запорі́жці.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 274.

Запоро́жець, жця, м.

1) Запорожець, козакъ запорожской Сѣчи.

2) На свадебномъ пиршествѣ, во время раздачи коровая, запорожцями называются посѣтители, стоящіе за порогомъ хаты. На самім останку дають коровай на запорожця… А як нема запорожців, то староста виходить за поріг і бере той коровай, которий полагається запорожцям. Грин. III. 521. Чи усім сватового хліба достало? — Ні, ще запорожцям не давали. Маркев. 133. Ой ви, славні запорожці, не лякайтеся, за пороги, за високі не ховайтеся! Просимо вас до хати короваєм дарувати. Св. п. КС. 1883. II. 399.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 83.

запоро́жець —

1) див. Запоро́зька Січ 1;

2) чоловічий народний танець героїчного характеру з шаблями.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 236.