[Запоро́зька] Січ = Запоро́жжя —

1) організація українського ко­зацтва у XVI—XVIIIст. у пониззі Дніпра за порогами (нині затопле­ного Каховським водосховищем), а також місце розташування цієї ор­ганізації; укріплений табір козаків називався ще коше́м (див.) і міс­тився на одному з Дніпрових рука­вів чи приток; перша Січ виникла на острові Хортиці приблизно 1552 p., і її будівництво приписують Дмитрові Байді-Вишневенькому; місце Січі змінювалося кілька ра­зів; наступною була Базавлуцька Січ (1594 р. Ласота записує в сво­єму щоденнику: «Десятого травня прибули до острова Базавлука. На ньому була Запорозька Січ»); по­тім була Томаківська Січ (Томак — острів Великого Лугу); була притулком гетьманові Б. Хмель­ницькому, який ховався тут із си­ном Тимошем від польського уря­ду; далі на Микитинському Розі правого берега Дніпра було збудо­вано Микитинську Січ; 1647 р. тут був Б. Хмельницький і вперше по­чув від козаків-запорожців заклик одностайно стати на захист Укра­їни; з Микитинського Рогу Січ бу­ло перенесено в гирло р. Чортомлик; Чортомлицька Січ проісну­вала 57 років (1652—1709); саме цю Січ з наказу Петра І було під­ступом узято, зруйновано й спале­но; відродилася Січ у гирлі річки Кам’янки як Кам’янська Січ (1710—1734); цю Січ також було зруйновано Москвою; запорожці змушені були збудувати нову Олешківську Січ, але вже як «улус» (провінцію) турків; воля ко­зацька утискувалася, заборонялася навіть віра православна, пop. у ду­мі: «Ой, Олешки, будемо довго ми вас знати, І той лихий день, і ту лиху годину Будемо довго, як тяж­ку личину, споминати»; під час ро­сійсько-польської війни козаки повернулися до рідних попелищ і на Червоному Куті збудували нову Підпільнянську Січ, яку було зни­щено Катериною II у 1775 p.; останньою була Задунайська Січ, яка проіснувала понад півстоліття (до 1838 p.). — Я луччу кару знаю, Ось як богинь я укараю; Пошлю вас в За­порозьку Січ; Там ваших каверз не вважають, Жінок там на тютюн міняють (І. Котляревський); Слав­ний козак Максим Залізняк, славнеє Запорожжя (М. Номис); імен­ник — запоро́жці (одн. ч. запоро­́жець) — запорозькі козаки, також мешканці Запорозької Січі, січо­вики. Гей ви, хлопці, славні запо­рожці, верніться додому! (пісня); Чи пани, чи ви ляхи, а ми запорожці: пам’ятайте, вражі сини, що ми вам не хлопці! (М. Номис);

2) (з малої літери) тільки запоро́жжя — на ве­сільній учті відвідувачі, що стоять за порогом хати і дістають свою частку при розподілі короваю.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 236-237.