ЗАНОЧУВА́ТИ див. заночо́вувати.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 233.

Заночува́ти, чу́ю, єш, гл.

1) Заночевать, остаться на ночь. Добре, остануся, заночую в тебе. МВ. ІІ. 87.

2) О дѣвушкѣ или парнѣ: лечь спать съ кѣмъ (на посидѣлкахъ). Я з тобою вечерую, з другим заночую. Чуб. V. 165.

3) Принять на ночлегъ. Чи спиш, серце, та чи чуєш, чи Добоша заночуєш? Гол. І. 153.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 73.