ЗАНОЧО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАНОЧУВА́ТИ, ую, уєш, док. Залишатися де-небудь на ночівлю. Шлях у місто мені вже знайомий був.. Пішла прямісінько до тієї перепичайки, у якої ми щоразу заночовували (Мирний, І, 1954, 73); Паломники спочивали на хуторі, запасалися водою в далеку путь, іноді заночовували (Мельн., Коли кров.., 1960, 78); От він іде вулицею і поглядає, в якій би йому хаті заночувать (Стор., І, 1957, 45); — Отут і заночуємо, — вирішив Богун, в’їжджаючи на хутір і пускаючи коня безлюдною вулицею (Кач., Вибр., 1953, 43).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 233.