ЗАЛІ́ЗО, а, с.

1. Хімічний елемент, твердий ковкий метал сріблистого кольору, який, сполучаючись із вуглецем, утворює чавун і сталь. З усіх металів, які добуває людина, залізо має найбільше значення в нашому житті (Заг. хімія, 1955, 601); І залізо ржа з’їдає (Укр.. присл.., 1955, 293); Тут була хороша руда, яка містила в собі багато заліза (Ткач, Плем’я.., 1961, 180); Ходив Данило серед засмалених, закурених димом ковачів, дивився, як вони залізо варять (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 451); * У порівн. Здавалось, ніби гори тліли й жевріли, як розпечене залізо (Н.-Лев., II, 1956, 390).

◊ Куй залі́зо, по́ки (коли́) гаря́че див. кува́ти¹.

2. розм. Жерсть, залізні штаби, смуги і т. ін. Волі добивались голі, а не багаті, що під залізом хати (Укр.. присл.., 1955, 337); Приніс він з комори нову скриньку, ковану залізом (Вовчок, І, 1955, 164); Заскрипіла, відчиняючись, залізом кована брама (Довж., І, 1958, 252); // збірн. Залізні вироби, конструкції, сукупність залізних предметів, машин і т. ін. Ти [людина] скрізь. Се ти одягла землю в камінь і залізо (Коцюб., II, 1955, 222); Поле двигтіло під вагою танків, гармат і різного іншого рухомого.. заліза (Довж., І, 1958, 389); О, по-належному ми зустрічаєм орди Гостей, не кликаних у край наш на ралець! Ми вержемо вогонь, залізо і свинець На лапи їх брудні, в оскаженілі морди (Рильський, І, 1956, 232); // діал. Ланцюг. — Чи спустив їх [собак] Терентій, чи самі з заліза зірвалися? (Стельмах, І, 1962, 66); // заст. Кайдани. — О милий боже України, Не дай пропасти на чужині, В неволі вольним козакам!.. На суд твій праведний прийти, В залізі руки принести І перед всіми у кайданах Стать козакові… (Шевч., І, 1951, 201); Тоді вже посланці взяли її та попід руки привели, наділи залізо на неї (Вовчок, І, 1955, 175).

ЗАЛІ́ЗО… Перша частина складних слів, що відповідає слову залі́зо у 1 знач., напр.: залізобакте́рія, залізоні́кель, залізоспла́в; у 2 знач., напр.: залізозва́рювальний, залізорі́зний.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 190.

Залі́зо, за, с.

1) Желѣзо. Їсть, як іржа залізо. Ном. № 2723.

2) мн. Цѣпи, оковы. На суд твій праведний прийти, в залізах руки принести. Шевч. 58. Навіть залізами ніхто не міг його зв’язати. Єв. Мр. V. 3. Ум. Залі́зце. Ном., стр. 284, № 1858.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 59.

залі́зо — твердий ковкий метал сріблястого кольору, який, сполу­чаючись із вуглецем, утворює ча­вун і сталь; відігравав велику роль в українських віруваннях; вважав­ся охоронним засобом проти не­чистої сили (особливо гострі пред­мети з нього — голка, ніж, сокира, коса); залізо виступає символом сили, твердості, витривалості, здо­ров’я; закопуючи шматок заліза під порогом хати, примовляли: «Аби здорові були, як залізо, люди, що через нього переступатимуть»; водночас про вразливість чиєїсь душі свідчить приказка: «їсть, як іржа залізо».

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 235.