Про УКРЛІТ.ORG

кувати

КУВА́ТИ1, кую́, кує́ш, недок., перех.

1. також без додатка. Б’ючи молотом по металу (переважно розжареному) або натискаючи пресом, надавати йому потрібної форми. За річкою коваль кує… (Вовчок, І, 1955, 181); Дід Захарко був коваль, хоч я ніколи не бачив, аби він щось кував (Довж., Зач. Десна, 1957, 472); // Обробляючи метал молотом або пресом, виготовляти що-небудь; виковувати (у 1 знач.). Палили багаття вони цілу ніч, Все ясную зброю кували (Л. Укр., І, 1951, 354); Вони мовчки кують у два молоти червоні лемеші та чересла (Гончар, Новели, 1949, 106); * Образно. Один на другого кують Кайдани в серці (Шевч., II, 1953, 289); Кують і нагрівають слово (Ю. Янов., V, 1959, 12).

◊ Кува́ти вухналі́ (ухналі́) зуба́ми, жарт.— цокати зубами від холоду. Загорнувся він у неретку (сіть така), сидить, ухналі зубами кує (Україна.., 1960, 288); Куй залі́зо, по́ки (коли́) [воно́] гаря́че — не марнуй даремно часу, дій, поспішай скористатися зі сприятливих обставин. — Не час для рефлексій. Куй залізо, поки гаряче! (Головко, II, 1957, 487); — Куй залізо, поки воно гаряче. Я вже аж десять посилок додому послав (Кол., На фронті.., 1959, 44); Ні кува́ти, ні моло́ти — нічого не робити, не вживати ніяких заходів. [Xрапко:] Двісті рублів узяв [Тихоненко], як одну копієчку взяв, та три роки ні кує, ні меле (Мирний, V, 1955, 130); — Умовлялися з Палазею, що поставиш на штурвал, а сам ні куєш, ні мелеш? (Ю. Янов., II, 1954, 190).

2. Прибивати підкови (коневі); підковувати. На те коня кують, щоб не спотикався (Номис, 1864, № 6025); Збоку при смолоскипі двоє бійців кували коня (Гончар, III, 1959, 78).

3. перен. Створювати що-небудь, досягати чогось наполегливою працею, зусиллями. Сиджу на чужині, Кую свою долю (Рудан., Тв., 1956, 38); Ми щастя нашої планети під стягом Леніна куєм (Сос., Щастя.., 1962, 53); В тилу і на фронті Куєм перемогу!.. (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 183); // Формувати чийсь характер. Країна.. кує З брил людських міцну нову людину… (Рильський, І, 1956, 111).

◊ Кува́ти ли́хо (лихе́) перев. на (проти) кого — підступно діяти проти когось, завдавати комусь горя, лиха. Став чоловік гірким п’яницею. От яке лихо сі шинкарі кують (Барв., Опов.., 1902, 291); [Xрапко:] А як вони [діти] проти мене зле замишляють?.. Коли, приміром, хто на мене лихе кує!.. (Мирний, V, 1955, 162); Кува́ти ре́чі недо́брії, заст. — плести плітки, зводити наклепи. А тим часом вороженьки Чинять свою волю — Кують речі недобрії (Шевч., І, 1963, 24).

4. у що, чим і без додатка. Те саме, що зако́вувати 1. Сироту Степана.., Отамана молодого, Турки-яничари ловили.., В кайдани кували (Шевч., II, 1963, 340); Ми не кували других кайданами, Чужої не нищили волі! (Стар., Вибр., 1959, 9); Беруть коваля, кують та ведуть до темниці (Кобр., Вибр., 1954, 179); Тільки пани.. можуть міряти землю залізними ланцюгами.. Це все одно, що матір в кайдани кувати (Стельмах, Хліб.., 1959, 385).

5. рідко. Те саме, що обко́вувати. У кузні — хлопці-ковалі Вози обковують-кують… (Гірник, Сонце.., 1958, 32); Кувати залізом скриню.

КУВА́ТИ2, кую́, кує́ш, недок., перех. і неперех. Видавати звуки «куку» (про зозулю). Дзвенить птахів співами ліс І зозуля кує коло кладки (Фр., X, 1954, 12); Кує зозуля, подає голос одуд (Ю. Янов., IV 1959, 249); // перен., нар.-поет. Віщувати (довгі роки, щастя тощо). Ой зозуле, зозуленько, Нащо ти кувала, Нащо ти їй довгі літа. Сто літ накувала? (Шевч., І, 1963, 227); Десь кувала ще людям щастя пізня зозуля (Козл., Сонце.., 1957, 89).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 382 - 383.

Кувати, кую́, є́ш, гл.

1) Конать. Князь Борис все плуги кував та людям давав. Ном. № 661.

2) Подковывать (лошадь). Коваль коня кує, а жаба й собі ногу дає. Ном. № 2548.

3) Заковывать (въ цѣпи).

4) Чеканить. Достав мальовану тацю, сріблом ковану. K. ЧР. 42.

5) Наковывать (мельничный жерновъ). Мнж. 481.

6) Куковать (о кукушкѣ). Не сивая зозуленька в темнім лісі кувала. Макс.

7) — речі недобрії. Злословить. А тим часом вороженьки чинять свою волю: кують речі недобрії. Шевч.

8) — лихо. Причинять зло, вредъ. От яке лихо сі шинкарі кують. Г. Барв. 291.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 318.

вгору