ЗАКОПИ́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ЗАКОПИ́ЛИТИ, лю, лиш, док., перех., розм. Виставляти наперед вип’ячувати (губу, губи), надаючи своєму обличчю презирливого або гордовитого виразу. Дівчина одрзуа поважніє, закопилює губки, манірно подає пухкеньку руку з рожевими нігтиками (Кучер, Прощай.., 1957, 42); — Задерла [титарівна] кирпу, закопилила спідню губу, ще й пику одвернула (Н.-Лев., IV, 1956, 349); Петрик.. оглянув мене всього і, закопиливши губу каже: — Ну то й що! Хоч ти і вищий, так я товщий! (Багмут, Опов., 1959, 6); Він [пан Купа] і виходив базарної юрби, наче з безлюдного моря, закопиливши губу і красуючись (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 226).

◊ Закопи́лювати (закопи́лити) губу́ (гу́би) див. губа́¹; Закопи́лювати (закопи́лити) но́са див. ніс.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 158.

Закопи́лювати, люю, єш, сов. в. закопи́лити, лю, лиш, гл.

1) Приподнимать, приподнять кверху, заворачивать, заворотить, отворотить (кверху). Вітер закопилив очерет на стрісі. Міусск. окр.

2) Закопилити губу. Надуться, разсердиться; заважничать. Ном. № 5084. Хоче б то всміхнутись, та здержується, щоб невістка не закопилила губи. Кв. II. 177.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 52.