Про УКРЛІТ.ORG

закликати

ЗАКЛИ́КАТИ див. заклика́ти.

ЗАКЛИКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗАКЛИ́КАТИ, и́чу, и́чеш, док., перех.

1. Кликати, запрошувати кого-небудь прийти, приїхати, з’явитися кудись з певною метою. Марина дівчат до себе на вечорниці закликає (Н.-Лев., І, 1956, 96); Почали селяни мене закликати в гості — на весілля, на хрестини (Вас., IV, 1960, 24); — Так знаєш, що зробимо? Закличем її.. до себе в гості (Кв.-Осн., II, 1956, 222); Офіцер.. зразу ж закликав агента контррозвідки й наказує стежити за Стояном (Довж., І, 1958, 46); // Взагалі кликати. Позаду в колоні хтось радісно закликав товаришів, щоб глянули вгору: високо над військами пролітали на північ журавлі (Гончар, III, 1959, 306).

◊ Заклика́ти (закли́кати) на допомо́гу свою́ во́лю (ви́тримку і т. ін.) — напружувати, зосереджувати свою волю (витримку і т. ін.). Він, Гейко, мусить закликати на допомогу свою волю, щоб зберегти життя собі і мічманові… (Ткач, Жди.., 1959, 24); Турбай закликав на допомогу всю свою витримку (Руд., Остання шабля, 1959, 69).

2. до чого і з інфін. Звертатися до якої-небудь групи людей з метою залучити їх до виконання якогось важливого завдання, політичної вимоги тощо. Партія закликає всіх комуністів, весь радянський народ — робітників і робітниць, колгоспників і колгоспниць, трудівників розумової праці — докласти всіх своїх сил до того, щоб успішно виконати намічені в Програмі історичні завдання (Програма КПРС, 1961, 124); Тут, на цій землі, ходив Дмитрій, тут закликав киян боронити Київ (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 535); // перев. до чого. Пропонувати діяти в певному напрямі, певним чином поводити себе. Коли нападники, мов хмари, облягали Землі вкраїнської і села, і міста, Твої лиш, Партіє, безтрепетні уста Нас покликом своїм до битви закликали (Рильський, III, 1961, 286); Біля стола, накритого червоним полотнищем, стояв Бондаренко і стиха стукотів олівцем об скло, закликаючи до тиші (Головко, II, 1957, 519); — Скоро вже, скоро, — говорив товаришам Рубанюк, закликаючи їх до витримі і спокою (Цюпа, Назустріч.., 1958, 127).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 148.

Заклика́ти, ка́ю, єш, сов. в. закли́кати, чу, чеш, гл.

1) Приглашать, пригласить, зазывать, зазвать. На хліб, на сіль людей закликають. Макс. Я шавлію пересію, руту перстачу, — кого люблю та кохаю, — до себе закличу. Лавр. 156. Як у лісі була хата, то вона боялась сама ночувати і пішла в село, щоб закликати дівчат. Рудч. Ск. І. 202.

2) Произносить, произнести божбу, клятву, обѣтъ. Крім постів, уставлених церквою, закличе собі гуцул по перебутій хоробі або з иншої нагоди осібну божку (піст) в скоромний день. Шух. І. 41.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 49.

вгору