ЗА́КИМ, спол., діал. Поки. Не довго я стояла, забарилася, Заким вода очистилася… (Чуб., V, 1874, 138); — Заким сонце зійде — го-го! де ми будемо, — радісно шептав Остап (Коцюб., І, 1955, 355).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 143.

За́ким нар. = Заки. Заким сонце зійде, роса очі виїсть. Ном. № 5679. Заведу тебе в чужу (хату), заким свою збудую. Чуб. V. 121.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 47.