ЗАДЕРЕВ’ЯНІ́ТИ, і́ю, і́єш, док.
1. Стати твердим, як дерево, набути ознак деревини. Стояв [нарубок] на стрісі напівзруйнованого сарая, скидав з нього солому, що давно вже задерев’яніла, втратила житній колір (Руд., Остання шабля, 1959, 170); // Утратити чутливість, рухливість; отерпнути, заклякнути. Сергій геть притомився. Спини — не розігнути, руки задерев’яніли, здається, от-от пальці самі розчіпляться і кісся випорсне з них (Мушк., Чорний хліб, 1960, 3); В серце [Антона] заповз холодок страху, задерев’яніли ноги (Д. Бедзик, Серце.., 1961, 31).
2. перен. Завмерти, застигнути на місці. Оглянувся [Домарат] і задерев’янів. Біля дверей лежить згорнута в клубок.. ведмедиця (Оп., Іду.., 1958, 527).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 104.