ЗАВІ́ЙНИЦЯ1, і, ж, розм., рідко. Те саме, що заві́йна. Бодай тебе взяла завійниця! (Номис, 1864, № 3724).
ЗАВІ́ЙНИЦЯ2, і, ж., діал. Завірюха. Вночі налетіла завійниця. З гуком, свистом переносила-пересипала снігові замети (Кач., II, 1958, 483).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 51.