Завива́йло, завива́ло, ла, с.

1) Бѣлая намітка или вообще кисея, которой повязываютъ новобрачную поверхъ очі́пка. Ой білеє завивайло да вічнеє покривайло. Н. п.

2) Чалма. Сам на чердак виступав, турецьким білим завивалом махав. Ад. І. 216. Ум. Завива́йлечко.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 15.

завива́йло = завива́ло = завива́н­ня —

1) біла намітка або взагалі серпанок, якими пов’язують наре­чену поверх очіпка. Ой білеє зави­вайло да вічнеє покривайло (пісня); Ой твій братець із віном іде і біле завивання у віні несе (А. Метлинський);

2) тільки завива́ння — характерний образ українського фольклору, зокрема веснянок; у веснянці про мак співають: «Мо­лодії молодиці, завивайте головиці, станьте в рід, тут буде мак!»; у веснянці про горошок: «Вийся, го­рошку, в три струмочки, а роди, Боже, в чотири, щоб тебе черви не точили»; ці пісні супроводяться відповідними імітаційними рухами, щоб викликати добре зростання тих чи інших рослин; образ-обряд розгортався у танкову обрядодію; ритуальною обрядодією є завивання вінків на Зелені свята й свято Іва­на Купала; див. ще гільце́ 1, ви́тися.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 230.