ГІЛЬЦЕ́, я́, с., етн. Обрядове дерево українського весілля, що прикрашається квітами, ягодами, колосками тощо і стоїть на столі протягом усього весілля. Настина світлиця, убрана по-весільному.. На столі гільце, короваї, шишки, яблука й горіхи в тарілках (Н.-Лев., II, 1956, 421); Без рушників, гільця, коровая і танців навколо діжі, як це одвіку в народі повелося, — одруження, за категоричним свідченням усього жіноцтва з Рибальської, не могло бути визнане дійсним (Смо-лич. Мир.., 1958, 25); * У порівн. Колись я думала для тебе на прощання Увити гарне рондо чи сонет І рифмами заквітчати навколо, Немов гільце весільне (Л. Укр., І, 1951, 102).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 70.

Гільце, ця, с.

1) = Вильце. Чуб. V. 187.

2) Убранное цвѣтами и лентами деревцо, вокругъ котораго во время празднованія Купала поютъ кѵпальскія пѣсни; наз. оно также Мареною. Чуб. ІІІ. 195.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 285.

гі́льце (зменшено-пестливе — гі́лечко) = гильце́ = вильце́ (змен­шено-пестливе — ви́лечко) = вільце́ (зменшено-пестливе — ві́лечко) —

1) весі́льне гільце́ (вильце́, вільце́) обрядове дерево українського ве­сілля: гілку (звідси гільце́, деревце́) сосни (взимку) або іншого дерева (влітку) втикають у хліб або весільний коровай, і кожну гілочку при­крашають квітами, колоссям, калиновими ягодами, хмелем, ко­льоровими (золотими, срібними та ін.) стрічками та папірцями; до гілля приліплюють також невеликі запалені воскові свічки; гільце як сонячна жертва і хліб-коровай означають єдність двох родів; біля весільного гільця дружки сплітали вінок для молодої, співаючи: «Бла­гослови, мати, віночок сплітати, вінок для царівни нашої оселі, для сестри, для внучки праматері Лелі»; вислів роби́ти (ви́ти) гільце́ означає «звивати весільне гільце (гильце, вильце, вільце)» — звідси останні два слова; гільце символі­зує молоду, а процес його виття пов’язувався з виттям кубла (гніз­да) для молодої пари, отже наве­дений вислів має й переносне зна­чення — «виходити заміж». Настина світлиця убрана по-весільно­му… На столі гільце, короваї, шишки, яблука й горіхи в тарілках (І. Нечуй-Левицький); Кожній хочеться, щоб її дружки… весільних пісень проспівали, …щоб їй вильце звили (Грицько Григоренко); Гільце-деревце з ялини, Із червоної кали­ни, Із хрещатого барвінку, Із запаш­ного васильку (весільна пісня); Не­хай дівочки не прядуть, Нехай Ма­русі вільце в’ють (весільна пісня);

2) убране квітами й стрічками де­ревце, навколо якого під час свят­кування Купала співають купаль­ських пісень; його ще називають Купа́йлочком або Купа́лицею; див. ще Маре́на 1, Купа́йла 2.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 135-136.