Про УКРЛІТ.ORG

завертати

ЗАВЕРТА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗАВЕРНУ́ТИ, ерну́, е́рнеш, док.

1. неперех. Змінювати напрямок руху, робити поворот. Машина мчить якимись завулками, круто завертає на кожному розі (Кучер, Чорноморці, 1956, 402); Марта постояла трохи, а тоді завернула вліворуч і почала збігати в балку (Гр., І, 1963, 409); Ми завернули у вузеньку вуличку (Вол., Сади.., 1950, 13); Текля з Юрою завернули за ріг (Смолич, II, 1958, 39).

2. неперех., розм. Заходити, заїжджати куди-небудь, до кого-небудь, повертаючи з дороги. — Моя хата скраю.. Завертайте туди, хлопці, не минайте мене! (Н.-Лев., І, 1956, 97); Не сором тепер і Грицькові водитись з Чіпкою, і він ще частіше став завертати до товариша дитячих літ (Мирний, І, 1949, 364); Машина завертає в ліс, зупиняється під сухим сучкуватим дубом (Руд., Остання шабля, 1959, 49); По дорозі додому Платон завернув до клубу (Зар., На.. світі, 1967, 101); * Образно. Чимало літ перевернулось, Води чимало утекло, І в хутір лихо завернуло, І сльоз чимало принесло (Шевч., І, 1951, 316).

3. неперех. Мати, утворювати згин, вигин, поворот, бути розташованим не по прямій лінії. Хижі тяглись півколом, що починалось біля Дніпра, завертало до лісу і знову виходило до Дніпра (Скл., Святослав, 1959, 11); Дорога в цім місці круто завертала праворуч (Мур., Бук. повість, 1959, 25); Зараз карниз заверне ліворуч, і тоді за виступом скелі сховається з очей зелене лоно затоки (Донч., II, 1956, 283).

4. перех. Спрямовувати рух кого-, чого-небудь в інший бік, назад і т. ін. — Товариш з Франції? Знав маму? — вражено питає Шешеня і раптом круто завертає коня (Ю. Янов., IV, 1959, 79); Він завернув назад підводу і, ставши на воза, чвалом погнав її назад до села (Тют., Вир, 1964, 272); // Наказувати, примушувати або радити, просити повернутися назад. І на тихому Дунаю Нас перебігають Товариші-запорожці І в Січ завертають (Шевч., І, 1951, 288); Грицько гукав, завертав, кликав. Вона нічого того не чула, була вже далеко (Мирний. І, 1949, 413); Завертати гарячих кавалеристів було пізно (Смолич, V, 1959, 656); Лукія боялась, що її наздоженуть графські слуги й завернуть (Донч., III, 1956, 72); — А, лишенько! Ну, куди ви голісінькі? — завернула їх [дітей] мати (Головко, II, 1957, 120); * Образно. Двадцять довгих літ минуло відтоді, як Василь Чупер поїхав з Либохори. Навіть піснею Лукія не заверне тих років до себе в гості (Чорн., Пісні.., 1958, 4); // Повертати, зганяти до табуна, череди, не давати відходити за межі пасовиська і т. ін. — Ой ходжу я по толоці, коні завертаю, Таки тебе, молоденьку, все на думці маю (Чуб.,У, 1874, 76); — Я мусив завертати вівці , бо Марійка була старша (Стеф., І, 1949, 101); — Хлопці полягали спати на толоці, а мене заставили скот завертати (Тют., Вир, 1964, 30); // розм. Віддавати назад що-небудь надіслане, передане. «Зоря» має чимало моїх віршів і дещо з прози, але нічого не друкує, хоч і назад не завертає (Л. Укр., V, 1956, 42).

5. перех, Круто повертати назад (голову, руки). Всі знають у Медвині про задавнену зненависть між Ярошами і Плачиндами. Навіть у церкві не ставали поруч Дорохтей і Іван, а зустрінуться, бувало, то голови завертають аж за плечі (Стельмах, І, 1962, 237); Іван Антонович метко вивернувся, ухопив Боженка за плечі і ловко завернув йому руки за спину (Смолич, Мир.., 1958, 67).

◊ Глузд за ро́зум заверну́в див. глузд; Заверта́ти (заверну́ти) го́лову кому: а) те само, що Закру́чувати го́лову (див. голова́). Лиш дівчатам голови завертати вміє [Бронислав] (Фр., IV, 1950, 258); Підсідає [поліцай] до мене і завертає мені голову балаканням о своїй всемогутності (Хотк., II, 1966, 423); б) наморочити. Як при кожній жінці, так і при ній пристрасть завертала йому голову (Март., Тв., 1954, 257).

6. перех. і неперех., розм. Спрямовувати розмову у певний бік, на певну тему. Дуже мені не хотілося найматися до цього Косована. Стою, мовчу, а він своє завертає: «Грошима, каже, багато не обіцяю, але їстимеш добре» (Мур., Бук. повість, 1959, 10); Зрозумів [Рябокінь], що сказав не те,..і знову завернув про чепурух, про вдачу українських жінок (Речм., Весн. грози, 1961, 7); // фам. Висловлюватися якось незвичайно. Конопельський вирішив зовсім доконати Миколу своєю ученістю: —Живучи в суспільстві, шановний, — не можна бути вільним від суспільства. Ну й завернув! Микола аж головою покрутив (Збан., Курил. о-ви, 1963, 102).

7. перех., рідко. Те саме, що загорта́ти 1. Завернули його у тую рогожу Та й спустили Івана У ту яму глибокую На високій могилі (Шевч., II, 1953. 142); У кожух ніжки холодні Заверну вгорі і знизу (Щог., Поезії, 1958, 254).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 42.

Заверта́ти, та́ю, єш, сов. в. заверну́ти, ну́, неш, гл.

1) Заворачивать, заворотить; поворачивать, поворотить. Дике утя… завернуло під крильце головку та й куняє на озерці. Греб. 402. Уже коники запряжені і возики завернуті. МУЕ. III. 139.

2) Заходить, зайти по дорогѣ. Хто б не завернув на двір, або не зайшов у хату, — є кожному горілки чарка. Стор. МПр. 153. І в хутір лихо завернуло, і сліз чимало принесло. Шевч. 106.

3) Ворочать, воротить. Завертіла миленького, завертала: ой вернися, мій миленький, завернися. Мир. Л. сб. 295. Там пасла гуси дівчина молода. — «Покинь, дівчино, гусоньки завертати». Гол. І. 72. Жолніри, що йшли слідком, завернули собак. Стор. МПр. 112.

4) Приглашать, пригласить зайти, запрашивать, запросить. Оттоді-то удова не убогою себе мала, всіх козаків у двір завертала. Мет. 424.

5) Возвращать, возвратить что. Заверну все твоє. Грин. II. 99.

6) Оскоплять, оскопить (животное). О. 1862. V. Кух. 39.

7) — го́лову, мо́зок (кому). Оглуплять, одурять (кого). Не тієї освіти, що серце сушить і голову завертає. О. 1861. XI. 104. Чаще безлично: заверну́ло го́лову, мо́зок (кому). Одурѣлъ (кто). Чуб. III. 131.

8) Заверну́ти ніс. Заважничать. Ном. № 2467.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 14.

вгору