ЗАВА́РЮВАТИ, юю, юєш, недок., ЗАВАРИ́ТИ, арю́, а́риш, док., перех.
1. Заливати що-небудь окропом для утворення настою. Вона кинулась чай заварювати, стакани мити (Мирний, III, 1954, 277); Ївга тим часом поставила на вогонь чайник і, коли він закипів, заварила липовий цвіт (Донч., IV, 1957, 89); Сусідка порадила заварити в горщику деревію і по кілька крапель лити в молоко, щоб закріпити шлунок (Кочура, Зол. грамота, 1960, 344); // Заливати окропом, готуючи що-небудь. Коли тісто добре підійде, його заварюють кип’ятком так, щоб воно по густоті було схоже на.. сметану (Укр. страви, 1957, 259); // рідко. Починати варити. Заходить сонце. Чумаки привертають до гіллястого дуба, запалюють огонь, заварюють кашу (Сам., II, 1958, 361).
◊ Завари́ти ка́шу див. ка́ша; Завари́ти пи́во — те саме, що Завари́ти ка́шу (див. ка́ша). Поїхав я до батька і розказав йому всю подію; він одмовив: — Сам заварив пиво, сам і хлебчи його! (Збірник про Кроп., 1955, 58);
Зава́рювати (завари́ти) со́няшниці, заст. — ставити банки при болях у животі. І соняшниці заварювали [хворому], і як то вже не шептали, ..так нічого і не зробили (Кв.-Осн., II, 1956, 251).
2. перен. Затівати що-небудь (звичайно неприємну, складну, заплутану справу). — Адже й цілу справу з реформою кас повітових на те тілько заварив [маршалок], щоб грішми з хлопської каси викупити у Вагмана свої векслі [векселі] (Фр., VII, 1951, 357); — Так чому ж мовчав? — промовив, нарешті, той самий Тур, що заварив усю халепу (Скл., Святослав, 1959, 67).
3. Лагодити що-небудь металеве або усувати тріщини, отвори і т. ін. в металі способом зварювання. В цеху з’ясувалося таке. Розірвався крюк від пульманівського вазона і треба було його заварити (Сенч., На Бат. горі, 1960, 12); Для того, щоб заварити тріщину, треба було познімати деталі, змонтовані близько від місця нагріву (Собко, Звич. життя, 1957, 104).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 38.