ЖАЛИ́ВА, и, ж., діал. Кропива. В глухому та узенькому проулкові, що буйно заріс бур’янами та жаливою, ніколи не буває сонця (Вас., 1,1959, 270); А те, що не вміло цвісти ошатно й пишно, як, наприклад, жалива й дика м’ята, те цвіло негарно й непомітно (Дмит., Розлука, 1957, 304); * У порівн .І раптом, мов жаливою, жагнула совість: адже це він завдав їй такого страждання (Баш, Надія, 1960, 166).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 503.