Про УКРЛІТ.ORG

кропива

кропива́ = жалива́ — трав’яниста рослина, стебло та листя якої вкриті жалкими волосками; у на­родній культурі відіграє роль оберега, а також наділена лихою си­лою, оскільки, за повір’ям, спів­відноситься з «чужим» світом; з кропивою порівнюють злу свекру­ху; для очищення на Купала кидали кропиву в річку й купальське вогнище; у казках дівчина звільняє свої братів від закляття, сплітаючи їм одяг із кропиви; через властиво­сті рослини і через те, що вона росте близько до людських по­мешкань, очевидно, виникли під­стави для того, що її здавна вважа­ють місцем водіння нечистої сили; нею лякають і карають неслухня­них дітей, погрожуючи: «Узнаєш, чим кропива пахне»; водночас ши­роко використовується в народній медицині; має різновиди: водяна́ кропива́, глуха́ кропива́, соба́ча кро­пива́; об’єкт метафоричного пере­осмислення в народній афористиці: «Буде і на кропиву мороз», «Жалить, як кропива, а колеться, як їжак», «Часом і між кропивою лілія росте», «Якби на кропиву не мороз, вона б усіх людей пожали­ла»; за народною легендою, ку­пальська кропива — це зла сестра, яка на неї перетворилася; про не­вінчаних (тих, хто жив на віру) ка­зали, що вони «в кропиві шлюб брали»; кропиву, освячену в церк­ві, тримали в хатах проти відьом. Будяк колючий з кропивою коло кри­ниці поросли (Т. Шевченко); На кропиву колючу і мороз тріскучий (прислів’я); Ой у полі кропива, жа­лива, а в мене свекруха сварлива (П. Чубинський); І межи жаливою рожа росте гожа (І. Франко).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 316-317.

вгору