ЖА́ЙВОРОНОК, нка, ч.
1. Польова чи степова співуча пташка ряду горобцеподібних. Защебетав жайворонок, Угору летючи (Шевч., І, 1951, 6); Вийся, жайворонку, вийся Над полями (Рильський, І, 1956, 17); — У порівн. Сапає [жінка], нахиляється до кожного листочка, співає тоненько, як жайворонок (Ю. Янов., І, 1958, 322).
2. Виріб з тіста, що формою нагадує жайворонка. По хатах печуть пшеничні жайворонки із дзьобиком і крильцями (Ю. Янов., II, 1958, 182).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.
— Т. 2. — С. 503.
Жа́йвор́онок, нка, м.
1) = Жайворінок. Поле зеленіло, як оксамит зелений, сонечко зіходило, жайворонки співали. МВ. ІІІ. 9.
2) Испеченная изъ тѣста булочка въ видѣ птички, — такія булочки пекутъ въ день сорока мучениковь (9 марта), когда, по народному повѣрью, прилетаютъ жаворонки, предвѣстники весны. Маркев. 2.
Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.
— Т. 1. — С. 471.
жа́йворонок = жайворі́нок = жа́йворон = жа́йвір —
1) (зменшено-пестливе — жа́йвороночок; жайвороня́, жайворонча́ — пташа жайворонка) польова або степова співуча пташка з сірим оперенням; прилітає ранньою весною, тому здавна сприймають як вісника весни, пop. у веснянці: «Чом ти, жайворонку, рано з вир’я вилетів, Іще по горах сніженьки лежали, Ой ще по долинах криженьки стояли… — Ой коли пора прийшла, неволенька вийшла, Ой я тії криженьки крильцями розжену, Ой я тії сніженьки ніжками потопчу»; про жайворонка казали, що навесні він бере соломинку в дзьобик, летить угору до Сонця і співає: «Урожай, урожай, теплий дощ на врожай!»; з прильотом жайворонків пов’язували початок польових робіт, — «як жайворонок заспіває, виводь плуг у поле»; за повір’ям, «коли сниться жайворонок, то це свобода і щастя»; за легендою, жайворонок, як і ластівка, виймав колючі терни із вінка розіп’ятого Христа; піднявшись у небо, жайворонок весь час молився, потім раптом замовк, піднявся ще вище й полетів сповідатися до самого Бога. Защебетав жайворонок, Угору летюни (Т. Шевченко); Собака жайворінка ловив, та й господаря згубив (М. Номис); Гріє сонечко! Усміхається Небо яснеє, Дзвонить пісеньку Жайвороночок (І. Франко); Рання пташечка, жайвороночко, Святий вечір, щедрий вечір! (щедрівка);
2) виріб з тіста, що формою нагадує цю пташку, — його пекли в день Сорока́ святи́х (див.), коли, за народним повір’ям, прилітають жайворонки, провісники весни; відгомін жертвоприношень весні; діти, розносячи печені «жайворонки», співали веснянки; див. ще тоте́м.
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.
— С. 216.