ДІ́ТИ¹, е́й, мн.

1. Маленькі дівчатка і хлопчики; протилежне дорослі. Як під сонцем цвітуть квіти, так живуть радянські діти (Укр.. присл.., 1955, 383); Аж гульк — з Дніпра повиринали Малії діти, сміючись (Шевч., І, 1951, 5); 3 великою хіттю пристану до перекладання книжок для дітей (Коцюб., III, 1956, 121); * У порівн. Радіють, неначе малі діти (Мирний. IV, 1955, 245).

◊ Вихо́дити (ви́йти) з діте́й див. вихо́дити.

2. Сини й дочки різного віку. Не хочу я женитися, Не хочу я братись, Не хочу я у запічку Дітей годувати (Шевч., II, 1953, 148); Дядько мав своїх дітей, до їх його серце і лежало (Мирний, І, 1954, 71); Зосталася Яресьчиха з трьома дітьми (Гончар, Таврія.., 1957, 9); * Образно. Може ще раз прокинуться Мої думи-діти (Шевч., І, 1951, 258); // Про малят тварин та пташат. Зозуля Горлиці жалілась, Що доля їй недобрая судилась: Мов сирота вона, тиняється сама.. — А діти? — Горлиця питає, — Чи, може, хто гніздечко зруйнував? (Гл., Вибр., 1957, 183); Як вовчиця, оберігаючи дітей, уся наїжиться, жде тільки одного замаху, щоб разом кинутись на свого ворога: так вона [Галя] — гордо.. дожидала ще хоч одного слова… (Мирний, II, 1954, 295).

3. Майбутнє покоління. — Тут треба подати «прошеніє», та до самого царя. Так і так, написати, обидно нам, кривда, пропадаємо, землі нам треба й дітям нашим!.. (Коцюб., І, 1955, 113); Того, що дав нам Ленін, — що в Жовтні звоювали, — і дітям і онукам на вічний стане час! (Тич., II, 1957, 10).

4. перен. Люди з рисами, особливостями, характерними для якої-небудь епохи, якогось середовища і т. ін. Прийміть у день щасливий цей.. Привіт Шевченкових дітей Міцкевичеві діти! (Рильський, І, 1956, 441); Ми діти миру і свободи, Бо живемо в радянський час (Бойко, Про 17 літ, 1958, 7).

Іти́ (йти) на ді́ти, заст. — виходити заміж за вдівця з дітьми. А мені — як на чужі діти йти,.. лучче [краще] три літі [роки] боліти… (Барв., Опов.., 1902, 230).

ДІ́ТИ² див. діва́ти.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 309.

Ді́ти, те́й, с. мн. отъ дитя. Дѣти. Діти! діти! Добре з вами в літі, а зімувати — горювати. Ном. № 557. Прийми, мила, хоч малії діти! — Ой не хочу я дітей приймати, будеш, милий, і сам годувати. Мет. 266. З діте́й вихо́дити. Выходить изъ дѣтскаго возраста. Діла небагато в Насті: ще тоді вона з дітей виходила. МВ. ІІ. 36. Ум. Ді́тки, ді́тоньки, ді́точки. Твої дітоньки плачуть, їстоньки хочуть. Ном. № 337. Дітки, ще короткий час я з вами. Єв. І. XIII. 33. Клопочуся, бідкаюся з ночі до ночі, ніколи гаразд і діточками втішатися. МВ. ІІ. 17.

Ді́ти, ся. См. Дівати, ся.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 392.

ді́ти див. дити́на.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 190.