ДІВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ДІ́ТИ, ді́ну, ді́неш; наказ. сп. дінь; док., перех.
1. Знаходити для кого-, чого-небудь місце, притулок і т. ін. [Ромодан:] А куди ці овочі діваєте? (Корн., II, 1955, 288); Росте Марко. Старі мої Не знають, де діти, Де посадить, де положить І що з ним робити (Шевч., І, 1951, 314); -Треба нам зараз десь діти того [украденого] мішка, бо ти будеш сидіти.. в тюрмі (Н.-Лев., III, 1956, 276); — Отож, гляди мені! Де ти дів листа? (Головко, II, 1957, 146); // Відсилати, відправляти або знищувати кого-, що-небудь, щоб позбутися. Прийшла Челядкам думка злая, Щоб ворога [півня] де-небудь діть (Гл., Вибр., 1957, 153).
2. Використовувати, витрачати. Оттак і з тим буває, Хто чорт-зна де добро своє діває (Гл., Вибр., 1957, 63); — А де це ти, Насте, діла котлети? (Н.-Лев., III, 1956, 263); [Марина:] Ой, Оксано, Оксано. Силу свою не маєш куди діти (Корн., II, 1955, 112).
◊ Де (куди́) діва́ти (ді́ти) день (час, си́лу і т. ін.) — що робити, за що братися. Але що ж маю робити, ..треба ж кудись час дівати (Л. Укр., V, 1956, 38); — Треба надумати, де то його цілісінький день діти, — насміхається Федір, продираючи очі (Мирний, IV, 1955, 230); Не зна́ти, де діва́ти (ді́ти) о́чі (від со́рому і т. ін.) — бути дуже засоромленим, переживати свою провину, незручне становище перед ким-небудь. Микола порізав шматки сала на четвертини, понизав їх на мотузок і почепив осавулисі на шию. Осавулиха йшла і не знала, де діти очі од сорому (Н.-Лев., II, 1956, 191); Ні́де пра́вди ді́ти; Де пра́вду ді́ти-треба сказати правду, правду (по правді) кажучи. Зійшлися судді, стали розбирать: Коли і як воно, і що їй присудити? Як не мудруй, а правди ніде діти, Кінців не можна поховать… (Гл., Вибр., 1957, 74) Ніде правди діти, є ще товариші, які хотіли б додержувати все від держави готовеньким (Рад. Укр., 10.1 1961, 3).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 296.