ДІДУ́СЬ, ся́, ч. Зменш.-пестл. до дід 1, 2. Згадаю те лихо, степи ті безкраї, 1 батька, і діда старого згадаю.. Дідусь ще гуляє, а батько вже вмер (Шевч., І, 1951, 144); Хатка стояла на краю лісу. Там жив старий-старий дідусь (Ів., Опов.., 1949, 175).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 300.