ДІ́ДО, а, ч., діал. Дід. Коли моєму батькові було на 14 рік, дідо мій Яків помер (Коб., III, 1956, 551).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 299.

Ді́до, да, м.

1) Дѣдъ.

2) То-же, что пе́сик въ ткацкомъ станкѣ. МУЕ. ІІІ. 24. Ум. Ді́донько.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 389.

Ді́до —

1) за гуцульськими ві­руваннями, дух сили, оборонець гірських лісів, пop. у Олександра Олеся: «Не гнався Дідо ні за ким»;

2) Ді́до-Всеві́до див. Бог 2.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 188.