Бог = Біг = Всеви́шній (Усеви́шній) = Вседержи́тель = Всемогу́щий = Бог-Оте́ць = Оте́ць Небе́сний —
1) у давньому народному світосприйманні — божество долі, щастя, блага, багатства і т. ін.; протиставляється небогу, знедоленості; Це слово виступає складником численних давньоукраїнських теонімів — Білобо́г, Чорнобо́г, Стрибо́г, Дажбо́г, Всебо́г таін.; М. Костомаров вважав, що слов’янське розуміння Бога — не ототожнення його з природою і не розуміння природи як божества; слов’яни поклонялися не дубу, не каменю, а тій силі, яка створила і дуб, і камінь; слов’янські боги заселяли поля, ліси, ріки, озера, хати, подвір’я і допомагали або шкодили людям у їхньому повсякденному житті; давні українці щиро вірили, що все робиться з Божої волі: «Як Бог не схоче, то хоч десять голів май, то нічого не зробиш», «Бог покорить, Бог і простить», «Бог те знає, а не ми, грішні»; у християнському віровченні — Творе́ць, Госпо́дь, Влади́ка Не́ба (Небе́сний), Цар Небе́сний (Всесві́тній, Царі́в); (див. ще не́бо 2); бог — слово давнє, перського походження і означає «багатство», «добро», пізніше «податель добра» (тому таке розгалужене словотвірне гніздо з цим коренем у нашій мові — бага́ч, бага́тий, багати́р, бага́тство, збі́жжя, небо́га, не́біж тощо); кожне сучасне слово видозмінює своє первісне значення (збі́жжя — те, що подають боги; зубожі́ти — позбавитися заступництва богів, небо́га — та, від кого відступається опіка Божа; небі́жчик — людина без земної опіки Божої); давніми є й слова, що колись були вигуковими сполуками на зразок бо́зна (Бог знає), помага́йбі (помагай Боже), спаси́бі (спаси Боже); про давність слова свідчить і варіант Біг на відміну від Господь, яке такого варіанта не має; одвічна залежність людини від сильніших за неї стихій природи породила віру в надприродні сили, передусім у Бога; це зберегли, зокрема, вигукові мовні формули звертання людини до Бога (звичайно ще дохристиянського) в екстремальних ситуаціях — «о Боже!», «Бог з тобою!», «хай Бог милує!», «Боже мій!», «Боже мій милий!», «Боже збав!», «крий Боже!», «не дай Боже!», також як добрі побажання близькій людині — «дай Боже!», «з Богом!». Біг Богом, а люди людьми (М. Номис); То Ігореві Бог Таким знаменням вказує дорогу на землю Руську з тяжкого полону («Слово о полку Ігоревім» у перекладі В. Шевчука); І ти [княгиня Ольга] сказала: «Буде Україна, Бо з нами Бог, віднині і повік» (Л. Полтава); Піднявся Всевишній на пороки, повстав судить богів земних (П. Грабовський); А меж ними, запеклими, В кайдани убраний Царь Всевишній, царь волі (Т. Шевченко); І талан і безталання, Все, каже, од Бога, Вседержавного Святого (Т. Шевченко); Щось вони мудрують, так мов не досить їм Письма Святого, слів Господа Христа і заповітів Отця Небесного (Леся Українка); фразеологія: бі́йся (побі́йся, бі́йтесь, побі́йтесь) Бо́га — застереження, прохання не робити, не казати чого-небудь; не роби (робіть) так, не кажи (кажіть) так; Бо́же [мій]! — вигук для вираження здивування, радості, страждання і т. ін.; Бо́же поможи́ (помага́й)!; Бог на по́міч! — вітання з побажанням успіхів тому, хто щось робить, працює; борони́ (боро́нь) Бо́же!; Крий Бо́же!; Не дай (не приведи́) Бо́же!; Неха́й (ха́й) Бог боро́нить (ми́лує)!— вираження небажаності, заперечення чого-небудь; з Богом! — побажання успіху; хай щастить!;сла́ва Бо́гові (Бо́гу) — добре, гаразд, а також нівроку, як видно;
2) Єди́ний Бог — в одно-божних релігіях — Творець, Всевишній; можливо, верховний бог у язичників; у давніх українців таким єдиносущним Господом, Богом Творцем, міг бути Бог Всебог (Дідо-Всевідо), якого ще називали Великим Богом, Старим Богом чи Прабогом; у колядках його називали Прадідом; старі боги у давніх українців мали по кілька імен; головним богом у різну пору року виступали різні боги, пор. весняний бог Ярило, літній — Симаргл, осінній — Світовид, зимовий — Коляда;
3) тільки Бог-Оте́ць — перша особа Святої Трійці; Творець, Всевишній;
4) Бог-Син — друга особа Святої Трійці, у християнському віровченні — Ісус Христос (див. Христо́с Ісу́с);
5) Бог-Дух Святи́й див. дух 4;
6) (з малої літери) бог, бо́ги — у многобожних релігіях — прабожества, яким поклонялися; також про покровителів, якправило, про персоніфіковані явища природи й життя;
7) (з малої літери) бог = бо́ги — про ікону (див.), хатній іконостас, ікони;
8) пивни́й бог (див.).
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 43-44.