ДУХО́ВНИЙ, а, е.

1. Зв’язаний з внутрішнім психічним життям людини, моральним світом її. [Орест:] Окрім того, для літературної роботи треба духовної рівноваги (Л. Укр., II, 1951, 52); Невтомне піклування партії про виховання радянського народу привело до докорінної зміни його духовного обличчя (Ком. Укр., 11, 1959, 35); // Зв’язаний з спільністю ідей, поглядів, прагнень і т. ін. Народи наші [український, російський і білоруський] бували адміністративно розрізнені, але ніколи, ні за яких обставин не втрачали вони свідомості своєї духовної спільності (Рильський, III, 1956, 16); // розм. Нематеріальний, нетілесний. — За духовним хлібом нам нічого їздить в Європу! — обізвалась одна лиса голова (Н. —Лев., І, 1956, 564); Творцем усіх матеріальних і духовних цінностей на землі є трудящий народ (Вол., Сади.., 1950, 185).

2. Стос. до релігії, церкви, належний їм; протилежне світський. Графиня відповіла, що в бібліотеці таких духовних книжок нема, там усе світські (Донч., III, 1956, 47); // Який готує служителів культу; який відає, управляє церковними справами. — Тепер студенти з духовних академій чомусь вже не йдуть у ченці (Н.-Лев., III, 1956, 368); Ні мати,.. ні тим більше батько — добросовісний чиновник духовної консисторії, не змогли.. пояснити дочці, що ж таке людське щастя (Ле, Міжгір’я, 1953, 22); // Який є служителем релігійного культу. — Адже ж я черничка, духовна особа, така сама, як і піп (Фр., IV, 1950, 80); Наставник духовний наставно пощупав грішну курятину: чи хватить на суп дванадцяти апостолам (Ковінька, Кутя.., 1960, 5); // Який належить, присвоюється і т. ін. служителям церкви. Обидва [женихи] були кандидатами духовного сану, та не одного були походження (Кобр., Вибр., 1954, 7); // у знач. ім. духо́вні, них, мн., розм. Служителі релігійного культу. Я бачив духовних, що прилюдно обурювалися на кождого, хто посмів хоч несмілим слівцем осудити їх хиби (Фр., IV, 1950, 323); Він знав, що в Терлецького не бувають духовні, а тільки панки (Н.-Лев., III, 1956, 57).

3. у знач. ім. духо́вна, ної, ж., заст. Те саме, що духівни́ця. [Захарко:] Чи дома ж то старшина? Піду та й скажу, нехай пише духовну!.. (Кроп., II, 1958, 166).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 445.

Духо́вний, а, е.

1) Духовный, къ духовенству относящійся. Духовний стан. Св. Л. 104. На кого не глянь, хоч на панів, хоч на духовних, то такої праці не побачиш. О. 1862. IV. 57.

2) = Духовий. Ваш образ духовний через моє слово ніколи не забудеться. К. Оп. 125. Боронючи народню Гіппокрену, духовну зброю без устанку носим. К. Бай. 7.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 459.

духо́вний —

1) пов’язаний з внут­рішнім, психічним життям люди­ни, її моральним світом; також не­матеріальний, не тілесний. Духовне обличчя людини; Духовні цінності (скарби) народу;

2) який стосується релігії, церкви, належить їм, про­тилежне світський; також про релігійні заклади, служителів релігійного культу і т. ін. Духовна літе­ратура; Духовна академія (семіна­рія); Духовна особа;Духовний сан;

3) духо́вний ба́тько див. ба́тько 4;

4) духо́вна ма́ти див. ма́ти 5.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 208-209.