ДУПЕ́ЛЬЦЕ, я, с. Зменш, до дупло́. В коренищі старих груш, коло самої землі, були дупельця, де гніздилися гадюки (Юхвід, Оля, 1959, 29).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 436.

Дупе́льце, ця, с.

1) Ум. отъ дупло.

2) Задній проходь, Netur loch. Поцілуй мене в дупельце, моє серце. Ум. Дупе́личко.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 456.