ДРАНИ́ЦІ, ни́ць, мн, (одн. драни́ця, і, ж.), діал. Дранка (див. дра́нка1). За хатами стояли стайні та інші господарські будинки, всі під драницями (Фр., VI, 1951, 27); На схилі лежало моє рідне село, що потопало в густих садах, тільки вежа старенької церкви, вкрита драницями, стирчала з того зеленого озера (Томч., Готель.., 1960, 45); Хлопець уранці розсунув непомітно кілька драниць у дашку й годинами шарив очима по синюватих.. пасмах гір за рікою (Козл., Ю. Крук, 1957, 388); Він спалахнув, скочив з місця і з розмаху вдарив солдата драницею по обличчю (Гжицький, У світ.., 1960, 103).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 407.