ДРА́НКА¹, и, ж,

1. збірн. Тоненькі дощечки для оббивання стін і стелі під штукатурку, для покриття дахів і т. ін. Посередині вулиці, за білою піщаною кучугурою і низькими ворітьми, — приземкувата, вкрита дранкою довга хата (Коз., Сальвія, 1959, 6); Дівчата сплітали з дранки квадрати розміром близько квадратного метра (Руд., Остання шабля, 1959, 395).

2. Кожна з таких дощечок. І от дістав паперу я і все у двір приніс: нитки, і клей, і дерево, і дранок цілий віз (Забіла, У.. світ, 1960, 39).

ДРА́НКА², и, ж., розм. Драний, протертий, зношений одяг, постіль і т. ін. Водила її Одарка і тепер, як маленьку: у довгій дранці, підперезавши валом або гноттям з порваної спідниці (Мирний, І, 1954, 55); Він залазить у курінь, що пахне різним зіллям, лягає на дранку, з-під якої просвічується солома (Стельмах, Кров людська.., І, 1957, 230).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 407.