ДОСТЯГА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ДОСТЯГТИ́ і ДОСТЯГНУ́ТИ, стягну́, стя́гнеш; мин. ч. достя́г, ла́, ло́ і достягну́в, ла, ло; док., заст. Діставати. Гаснув день, Люди кинули роботу, Достягли люльки з кишень (Щог., Поезії, 1958, 245); Коло броду беру воду, Не достягну до дна (Чуб., V, 1874, 224); —Тим крамарям хоч і в болоті полоскаться, аби звідтіль достягать гроші (Н.-Лев., І, 1956, 50).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 391.

Достяга́ти, га́ю, єш, сов. в. достигти́, гну́, неш, гл. = Досягати 1—3. АД. І. 258. КС. 1883. II. 391. Грин. II. 113.

1) Коло броду беру воду, не достягну до дна. Чуб. V. 224.

2) Нехай найменший брат добре дбає, хоч навколішки вставав і військову суремку в головах достягає. Макс. (1849), 18.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 432.