ДОСЛУ́ХАТИСЯ див. дослуха́тися.
ДОСЛУХА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся і ДОСЛУ́ХУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., ДОСЛУ́ХАТИСЯ, аюся, аєшся, док.
1. Напружуючи слух, увагу, намагатися почути, розчути що-небудь. Діти не одходять од дверей, поприхиляли уші, дослухаються (Вас., II, 1959, 90); Вартові не спали всю ніч, дослухалися до найменшого гуркоту (Кучер, Чорноморці, 1956, 101); Коли прокурор читав акт обвинувачення, Василь Чижмар дослухувався до кожного слова (Скл., Карпати, II, 1954, 255).
2. перен. Брати що-небудь до уваги, звертати на щось увагу. Вона не дослухалася, що люди плескали про Марину, як її судили на всі боки (Мирний, III, 1954, 233); До слова Івана Франка уважно дослухалися маси народні (Тич., III, 1957, 518); — Ніхто не зуміє примусити людину дослухатись до чиїхось слів, коли вони того не варті (Собко, Срібний корабель, 1961, 12).
3. тільки док. Прослухати що-небудь до кінця. Замість одмови, дівчина, може й не дослухавшись, защебетала (Мирний, II, 1954, 210); Дослухавшись, як хтось жаліється, що нема куди товар вигнати, що немає пасовиська, кидає [Семен] в громаду: — Кажете: «нема пасовиська», і не будете його мати! (Коцюб., І, 1955, 113).
4. тільки док., розм. Довго слухаючи кого-небудь, зазнати неприємностей. [Xрапко:] Слухай, слухай [Грицька], дослухаєшся до чогось… Батькові на старості літ радість у приполі принести захотіла?.. (Мирний, V, 1955, 176).
5. тільки недок. Пас. до дослу́хувати.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 386.