ДОП’ЯСТИ́ і ДОПНУ́ТИ, пну́, пне́ш, док., розм. Дістати що-небудь. — Де це ви таку збрую доп’яли, сусіде? — спитав Косенко (Коп., Сусіди, 1955, 10); — Ви ж, дівчата, біля печі порайтесь, а я побіжу. Гляди, хоч хустку допну, а то прийде весна, на люди ні в чому вийти (Кир., Вибр., 1960, 300).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 376.