ДНИ́НА, и, ж.
1. Частина доби від сходу до заходу сонця; день. Поспішаючи, кудись ховаються останні шуми й гуки довгої літньої днини (Вас., І, 1959, 130); Вона принишкла, як дитина ввечері, після довгої днини, притомившись від веселощів і пустування (Смолич, Ми разом.., 1950, 27); * Образно. Комсомольці! Днина йде прийдешня (Мал., І, 1956, 134); * У порівн. Світить місяць, світить, ясно, як у днину (Федьк., І, 1960, 110).
2. Відрізок часу в двадцять чотири години; доба. Сьогодні третя днина, що дощу нема (Коб., III, 1956, 48); Якось нас вивели з боїв спочити на три днини: хто лагодив штани свої, хто мив зашерхлу спину (Рудь, Дон. зорі, 1958, 92); * У порівн.Яскраві спогади полонять мою уяву, все життє моє, мов одна днина, стає перед очима (Збан., Єдина, 1959, 9).
3. Календарна дата, число місяця, чомусь присвячене, з чим-небудь зв’язане. Якраз тієї днини були співцеві роковини (Л. Укр., І, 1951, 280); Як сяяло сонце, прозоре і тихе, А в небі гірському шугали орли, Коли ми удвох до руїн Горіс-Ціхе Одної грудневої днини прийшли (Перв., II, 1958, 305).
4. Який-небудь відрізок часу, період. О будь проклята днина, Коли життя забаглося мені Такого, щоб за хвилею хвилина Плила розкішно (Фр., XIII, 1954, 432); — Не плач, Оксеню, годі, — заспокоював Недомірка Новак. — Не вірив, що доживе до такої днини, — пояснював бійцеві сусід (Цюпа, Назустріч.., 1958, 123).
Робо́ча дни́на — певна кількість часу, затрачена на яку-небудь роботу. — Мабуть, господар таки справді не дуже-то дбав про охорону праці своїх людей, — подумала Сахно. — Навряд, щоб чули вони щось не тільки про восьмигодинну, а й про десятигодинну робочу днину… (Смолич, І, 1958, 76).
◊ Не ба́чити я́сно́ї дни́ни — жити в тяжких умовах, без радості і веселощів. То так і жила [Катерина], як у норі, не бачачи ясної днини (Чорн., Визвол. земля, 1959, 9).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 314.