ДИЯ́КОН, а, ч., церк. Помічник священика у відправі церковної служби; нижчий духовний чин. Ідуть аж три попи і четвертий диякон, та усе у чорних ризах (Кв.-Осн., II, 1956, 93); Багато віруючих несли ікони, простуючи слідом за священиками і патлатими дияконами (Шиян, Гроза.., 1956, 332).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 293.

Дия́кон, на, м. и пр. = Дякони пр. Оглядівсь — стоїть диякон, книгу розщипає і по книзі слово Боже голосно читає. Млр. л. сб. 55.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 386.

дия́кон — помічник священика у відправі церковної служби; ниж­чий духовний чин; див. ще дяк.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 185.