ДЯК, а́, ч.

1. Служитель православної церкви, що допомагає священику під час богослужіння; псаломщик. Прийшов священик з дяком і почав правити вечерню (Н.-Лев., II, 1956, 268); Ось тут Тарас — мала дитина — ходив у школу до дяка… (Гонч., Вибр., 1959, 347); * У порівн. Шовкун розвернув бумагу; одкашлявся, як дяк на криласі (Мирний, II, 1954, 277).

Мандро́вані (мандрівні́) дяки́ — бідне студентство Київської духовної академії, яке мандрувало по містах та селах і, розважаючи віршами та виставами населення, здобувало засоби до життя. Він був не тутешній, мандрований дяк, і ніхто не знав, якого він роду (Фр., IV, 1950, 454); Часом найбільшої активності мандрівних дяків були різдвяні і великодні свята (Іст. укр. літ.. І, 1954, 107).

2. У стародавній Русі — переписувач князівської канцелярії; у Російській державі XV-XVII ст. — значний урядовець. Дяки вели зносини з іноземними державами, завідували державними фінансами, займалися питаннями дворянського землеволодіння та іншими справами (Іст. СРСР, І, 1957, 102).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 450.

Дяк, ка́, м. Дьячокъ. Прийшли попи — почитали, прийшли дяки — поспівали. Чуб. ІІІ. 442. Притаїлись попи й дяки, що папству служили і по панській неписьменну голоту дурили. К. Досв. 212. Ум. Дя́ченько. Ой мандрували два дяченьки з микільської школи. О. 1861. XI. Ніс. 9.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 462.

дяк = дячо́к —

1) служитель пра­вославної церкви, що допомагає священику під час богослужіння; псаломник (скорочено від диякон); традиційна постать українських народних пісень і комедій; дяки вчителювали в школах козацької України і пізніших часів; шкільни­ми підручниками були Часослов і Псалтир; письма вчили уставного (звідси й назва таких дяків — уста́вники). Прийшли попи — почи­тали, прийшли дяки — поспівали (П. Чубинський); Прийшов свяще­ник з дяком і почав правити вечерю (Панас Мирний);

2) мандро́вані (мандрівні́) дяки́ — бідне студент­ство (спудеї) Київської академії, що мандрувало по містах і селах і, розважаючи віршами та виста­вами населення, здобувало засоби для життя; особливо активною була їхня діяльність у Різдвяні та Великодні свята;

3) у Київській Русі — переписувач князівської канцелярії.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 210.