ДИКО́ВИНА, и, ж. Те саме, що дивови́жа. Диковина, що собака не кована (Укр.. присл.., 1955, 321); — Твій огірок — диковина сказати, — Нехай би, як гарбуз, а то ще більше хати! (Гл., Вибр., 1957, 118).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 275.

Дикови́на, ни, ж.

1) Дикое мѣсто, необрабатываемое. На збої жито краще, ніж на диковині. Н. Вол. у.

2) Дико́вина = Дивови́жа. Яка диковина, що собака некована. Ном. № 5541.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 383.