ДЗВО́НИК¹, а, ч. Те саме, що дзвіно́к. Чути кроки і срібний дзвін ручного дзвоника (Коч., III, 1956, 16); * Образно. Жайворонок то підлітав вище й зникав у блакиті, то спускався й розсипав дзвоники над самою головою (Ю. Янов., II, 1954, 141).

ДЗВО́НИК² див. дзво́ники.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 265.

Дзво́ник, ка, м.

1) = Дзвіноквъ 1 знач. Коні помчали, дзвоники задзвеніли. Кв.

2) мн. Дзво́ники. Раст. Колокольчики, Campanula persicifolia, Campanula trachelium, Convolvulus sepium L., Linaria genistaefolia Mill. См. Дзвінок, дзвіночок. Ум. Дзво́ничок. Ком. II. 81.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 377.