ДЗБАН, ДЖБАН, розм. ЖБАН, а, ч. Глекоподібний глиняний, дерев’яний або металевий посуд для води, молока, квасу і т. ін. Принесли йому [Василеві] дзбан води, хліба і ще дечого до їди і, виходячи, замкнули за собою двері на ключ (Фр., І, 1955, 172); За скляними дверцями [шафи] стояли чудернацькі пляшки та жбани (Н.-Лев., III, 1956, 15); Мед налили в срібний старовинний дзбан (Бурл., О. Вересай, 1959, 73); Підвеселились ми з дідом із того високого горластого джбана (Барв., Опов.., 1902, 180); Косар виходить на стерню, бере джбан й знову йде до гнізда (Чендей, Вітер.., 1958, 144); Розстелили дівчата килими, принесли високі жбани з виноградним прозорим вином (Ів., Вел. очі, 1956, 130); * У порівн. Виріс [баклажан] тут, неначе жбан! (Стельмах, Живі огні, 1954, 35).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 263.

Дзбан, ну, м. = Джбан. У мене грошів дзбан. Чуб. V. 920.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 377.

дзбан = джбан = жбан (зменше­ні — жба́нчик, жбане́ць, жбано́к, жба́нчичок) = збан = зба́нок = зба́нка = корча́га — глекоподібний глиняний, дерев’яний або метале­вий посуд для води, молока, квасу і т. ін. Мед налили в срібний старо­винний дзбан (П. Чубинський); Ко-би мені зранку горілочки в збанку (Я. Головацький); До пори (До ча­су) жбан (корчага, збан) воду но­сить (прислів’я); Усип мені меду жбан, а я тобі заплачу, як пан (П. Чубинський); До часу збан воду носить та людей пити просить (прислів’я); Доти збанок воду но­сить, доки йому вухо не урветься (прислів’я).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 180.