ДЖУ́РА, и, ч. На Україні в XVI-XVIII ст. — зброєносець у козацької старшини. [Юліан:] Батьку отамане! Це джура мій, Кузьма (К.-Карий, II, 1960, 72); [Варвара:] Поганий джура в тебе. У козака на війні не може бути ніжності (Корн., 1,1955,245); * У порівн. Лиско [собака], піднявши свій хвіст і голову вгору, гордо виступає за дідом, мов вірний джура за отаманом (Мирний, II, 1954, 55).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 263.

Джу́ра, ри, м. Козацкій слуга-товарищъ, оруженосецъ, ходившій вмѣстѣ съ козакомъ въ походы и битвы. Тоді ж то не могли знати ні сотники, ні полковники, ні джури козацькії, що наш пан гетьман Хмельницький…. задумав. Мет. 391. Ой сідлай, джуро, ой сідлай, малий, мені буланого, собі ж сідлай другого — гнідого старого. Мет. 401. Ой як оглянеться та Перебийніс на джуру малого, й аж кладе (= бьетъ враговъ) джура, кладе малий ще лучче від його. Мет. См. Чура. Ум. Джу́ронька.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 377.

джу́ра — в Україні XVII— XVIIIст. — зброєносець у козаць­кої старшини, довірена особа вій­ськового керівника, помічник, то­вариш, що ходив разом з козаком у походи й на битви. Ой сідлай, джуро, ой сідлай, малий, мені була­ного, собі ж сідлай другого — гнідого старого (А. Метлинський).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 179-180.