ДЕРКА́ЧИК¹, а, ч. Зменш.-пестл. до дерка́ч¹. І деркачик кехка Десь оддалеки (Граб., І, 1959, 192).

ДЕРКА́ЧИК², а, ч. Зменш. до дерка́ч². Вона примітила, що держала в руках тільки деркачик нехворощі, й засміялась (Н.-Лев., III, 1956, 330).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 252.

Дерка́чик, ка, м. Ум. отъ деркач.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 371.