Про УКРЛІТ.ORG

гість

ГІСТЬ, го́стя, ч.

1. Той, хто приходить, приїздить відвідати кого-небудь вдома. Хазяїн дома.,, накликавши гостей, поштує їх чаєм (Кв.-Осн., II, 1956, 406); [Ярина:] Ходім зі мною, я покажу вам, як треба гостей приймати (Кора., II, 1955, 122); // * Образно. Челядь гуляє на майдані; старі гомонять під ворітьми, а в Маланки звичайні гості — думи (Коцюб., II, 1955, 13); * У порівн. То те він робить, то те, то йде, то іде, як гість додому навертає (Вовчок, І, 1955, 27); // Особа, запрошена на весілля, вечірку і т. ін. Народився син у панії. Що тих гостей наїхало на хрестини! (Вовчок, І, 1955, 133).

Незва́ний (непро́ханий) гість — той, хто з’являється несподівано, без запрошення або попередження. — Ну, ось ми [німці] переступили поріг чужої країни незваними гістьми. Чого нас чорти сюди несуть? (Кол., На фронті.., 1959, 30).

У го́сті йти (прихо́дити, ї́хати і т. ін.) — відправлятися або прибувати куди-небудь як гість. На Семена старий Кайдаш надів нову чорну свиту, засунув за пазуху паляницю, взяв у руки ціпок і пішов з своєю жінкою до Довбишів у гості (Н.-Лев., II, 1956, 278); Старий Щепкін на тім тижні хоче до мене приїхати в гості (Шевч., VI, 1957, 156); — Тетянко, Тетянко,подружко хороша, Як добре, що в гості до мене прийшла! (Мур., Хороші сусіди, 1948, 3); У гостя́х бу́ти (прожива́ти і т. ін.) — перебувати де-небудь на правах гостя. Еней в гостях прожив немало,Що з голови його пропало, Куди Зевес його послав (Котл., І, 1952, 79).

2. Особа, запрошена або допущена на збори, засідання, з&́8242;ізд і т. ін. На трибунах Хрещатика гості, що прибули на святкування 50-річчя Радянської України (Веч. Київ, 25.ХІІ 1967, 2); // Особа або член делегації, що прибуває в іншу країну, район і т. ін. з якоюсь метою. Задовго до прибуття А. І. Мікояна тисячі людей зібралися на столичному аеродромі Ханеда, щоб виразити високому гостю з Радянського Союзу дружні почуття, яких сповнений до радянського народу народ Японії (Рад. Укр., 15.УІІІ 1961, 4); На виставку прибули садоводи, агрономи і вчені з столиці.. Організатор виставки Рябов почав навіть промову перед гостями (Довж., І, 1958, 464).

3. іст. Купець, найчастіше іноземний. У руських містах часто з’являлися і іноземні купці, яких в старовину називали «гостями» (Іст. СРСР, І, 1956, 31); Полинули до Галича з усіх усюд гості-купці (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 72).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 77.

Гість, гостя, м. Гость. Ой прийде твій миленький, — буде в тебе гість. Мет. 242. У гостя. Въ гости. Я пріїду до тебе в гостя. Грин. II. 258. Ум. Гостенько, гостонько, гостик, госточко. Мил. 214. Гостик за стіл, а лишній хоч і під стіл. Ном. № 11978.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 286.

гість (зменшено-пестливі — го́с­тенько, го́стонько, го́стик, го́стечко; ж. го́стя, гі́стя) —

1) той, хто приходить, приїздить відвідати кого-небудь удома, особи, запрошені на весілля, вечірку тощо; за давні­ми слов’янськими віруваннями, кожен, хто приходить у хату, стає під охорону родинного бога, а то­му забороняється таких людей кривдити, бо скривдити гостя — це скривдити родинного бога (то­му й кажуть: «Гість у хату — Бог у хату»); старовинних звичаїв про гостя свято дотримують і тепер: коли гість приходить до когось хоч би з простою справою, мусить вступити в хату бодай на хвилину; коли гість у хаті, не годиться гос­подареві лежати; садовлять гостя зазвичай на найкращому місці (раніше — на покуті); лаву витирають від пилу, і гість на неї сідає, — щоб сідали в хаті старости, якщо в сім’ї є дочка на виданні; коли гість за­ходить у хату при їді, його запро­шують до столу, кажучи: «Проси­мо до столу! (до обіду! до вечері!)», на що гість відповідає: «їжте (обі­дайте, вечеряйте) здорові!»; гостя гостять, чим хата багата; проше­них гостей частують багатшими стравами; до гостя звертаються ласкавою мовою; гості мають їсти без поспіху, чекаючи припрошен­ня господарів; у святковій гостині дітей за стіл не саджають, господа­рі також не сідають, а обслугову­ють гостей; кожного гостя, коли він попрощався, проводжають у двір, а то й за ворота; П. Куліш про гостя пише: «Попереду наго­дуй чоловіка, а тоді вже й розпитуй його»; ще зі Старого Заповіту йде звичай: хто в небезпеці сховається в храмі й візьметься за престол, той стає Божим гостем і перебуває під Божим захистом. Гість лави не засидить, ліжка не залежить(М. Номис); Веселий гість — дому радість (приказка); Який гість, така йому й честь (М. Номис); Не личить молодому розпитувати старого, а господареві — гостя (приповідка); Як я ся гаразд мав, кожний мене добре знав, а як став убогий, не приходять гості на мої пороги (М. Номис); Ой прийде твій миленький, — буде в тебе гість (А. Метлинський); фразеологізми: незва́ний (непро́ханий, непро́шений) гість — той, хто з’явився в домі несподівано, без запрошення або попередження. Незваному гостю місце за дверима (М. Номис); Не­проханий гість гірше татарина (М. Номис); Непрошені гості їдять кості (приказка); у го́сті йти (при­хо́дити, ї́хати, ходи́ти і т. ін.) — прибувати до кого-небудь, кудись як гість, на гостину. На Семена старий Кайдаш надів нову чорну свиту, засунув за пазуху паляницю, взяв у руки ціпок і пішов з своєю жінкою до Довбишів у гості (І. Нечуй-Левицький); В гості ходить— треба і до себе водить (приказка); у гостя́х бу́ти (бува́ти) — перебу­вати у когось, десь на правах гостя. Добре в гостях бувати, але кло­піт гостей приймати (приповід­ка);

2) у давнину — чужоземний купець (звідки й стара назва гость від лат. hostis, а також назва битих доріг, якими їздили купці, — гос­ти́нець); будинки, де зупинялися купці, здавна звуться гости́ницями, а кімната, де їх приймали, — гос­ти́нною (див. ще гости́нець 1); у ста­рій Україні — будь-який купець з іншого міста, що здійснював тор­гівлю з закордоном та іншими міс­тами України. Полинули до Галича з усіх усюд гості-купці (А. Хижняк).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 136-137.

вгору