ГРІБ, ГРОБ, гро́бу, ч., розм., рідко.
1. Те саме, що моги́ла. [Богомолка:] Я була в Мецці й Медині, топтала своїми грішними ногами святу землю, де походив наш пророк, бачила гроб його (Н.-Лев., II, 1956, 452); Мати вибирається чи не на ціле літо в давню батьківщину.., щоб освіжитись свіжим повітрям, поглянути власними очима знов на батьковий [батьків] гріб (Коб., III, 1956, 123); * У порівн. Один з нас обізвався: «Як погасне се вугля — буде чорно, як у гробі» (Л. Укр., І, 1951, 293).
2. Те саме, що труна́. Серед церкви чорний гріб І над ним співає піп (Бор., Тв., 1957, 64); Гроби Бориса і Гліба були викопані і поставлені в церкву, збудовану Ярославом (Вісник АН, 8, 1949, 47).
◊ До гро́бу — до кінця життя, до смерті. [Сергій:] Ти ж колись говорив, що коли покохаєш, то любитимеш до гробу (Мороз, П’єси, 1959, 11); Ме́ртвого з гро́бу не верта́ють — не можна повернути те, що втратили; до минулого немає вороття. [Наталя Семенівна:] А тепер минулося!.. Мертвого з гробу не вертають!.. (Кроп., І, 1958, 417); Одніє́ю (одно́ю) ного́ю в гробу́ стоя́ти — бути близьким до смерті. Одною ногою в гробу стоїть, а ще зло творить (Укр.. присл.., 1955,157); У гроб (гріб) загна́ти (увігна́ти): а) доводити до смерті, прискорювати чиюсь смерть. — Ти мене в гріб загониш, бо гризеш мене (Март., Тв., 1954, 76); б) вивести з ладу, зруйнувати. — Вам то добре, що вас змалку вчили, а постав мене командувати, так я ту машину зразу в гроб зажену (Панч, II, 1956, 73).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 169.