ГРОТ1, а, ч. Печероподібна заглибина чи порожнина у земній корі природного або штучного характеру. Високі скелі, гордо навислі над морем, піддались нарешті: море вигризло в них високі й глибокі гроти (Коцюб., II, 1955, 300); На руслі ріки Кам’янки.. споруджували дамби, стави, у скелях висікали гроти, будували підземні галереї, каскади, фонтани (Наука.., 1, 1958, 32); * Образно. Таємні гроти тюремного коридора дихають крижаною вогкістю (Кол., На фронті.., 1959, 115).
ГРОТ2, а, ч. Нижній великий парус на другій від носа щоглі. Корвет нападного флоту втратив фок і грот, на палубі паніка (Ю. Янов., І, 1954, 275).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 176.