Громни́ця, ці, ж. Чаще во мн. Громни́ці. Праздникъ Срѣтенія (2 февраля). Чуб. І. 244. Коли на Громницю півень не Нап’ється водиці, — то на Юр’ю віл не наїсться травиці. Ном. № 443.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 330.

Громни́ця = Громни́ці = Громи́ця — у давнину — свято зустрічі зими з весною, що припадає на 2/15 лютого; із прийняттям христи­янства стало називатися Стрі́тенням (див.); первісне пошанування вогню перейшло потім на церков­ні свічки (звідси громни́чна свічка, громни́ця, грімни́ця, що боронить людей і худобу від грому й додає здоров’я, відганяє страх від люди­ни; так називають і страсну свічку, яку тримають в руках на Страсті Господні, а потім використовують як оберіг, у похоронних обрядах, з лікувальною метою); від назви явища природи пішла й назва свята (його ще називали Громовим; див. ще громови́ця 2); свячена гром­нична свічка в день свята запалю­валася ще й для того, «щоб весня­на повінь не пошкодила посівів і щоб мороз дерева не побив»; зі святом пов’язано ряд народ­них прикмет, —«коли на Громницю півень не нап’ється водиці, то на Юрія віл не наїсться травиці», «як на Громницю в лютім день яс­ний, то буде льон прекрасний», «якщо на Громницю з дахів тече, то зима ще довго ся проволоче»; свято для людини означало прихід весни, тому казали: «Громниця — скидай рукавиці, близько весна», хоч остерігалися й зими, яка ще може дати про себе знати (звідси приказка «Громниця — зими половиця»); тому й ведмідь на Гром­ницю «буду свою або руйнує, або наново будує».

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 158.