ГОРОБ’Я́ЧИЙ, а, е. Те саме, що гороби́ний. — Я враз нагледів під вікнами другого поверху гороб’ячі гнізда (Сміл., Сашко, 1954, 5); * Образно. — Ну, так хто — кого? — не обертаючись, щоб не розсміятися з гороб’ячої завзятості Кушніра, питає Свирид (Стельмах, Кров людська.., І, 1957, 11); * У порівн. Скрізь веселе товариство — Вовка, Вітя, Слава, Юрко — галасливі, мов гороб’яча зграя (Ів., Таємниця, 1959, 113).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 135.