ГОРОБИ́НИЙ, а, е. Прикм. до горобе́ць. Зірвався [Ярослав] на рівні ноги, розмахнувся плечем і навідліг жбурнув її [пляшку] у горобину зграю (Вол., Місячне срібло, 1961, 190); // Належний горобцеві. Пронька безпомилково, з першого погляду може відрізнити сорочаче яйце від гавиного, ластівчине від горобиного (Донч., VI, 1957, 17); // у знач. ім. гороби́ні, них, мн. Те саме, що горобцеподі́бні. Цікава і праця М. М. Левітта та інших (1940) про фауну паразитичних найпростіших з крові зерноїдних горобиних, виловлених в околицях Києва (Розв. науки в УРСР.., 1957, 388).
◊ Гороби́на ніч — ніч з сильною і тривалою грозою. Це була справді горобина ніч, з блискавками та іншими страхіттями, так що літакові довелось дещо відхилитись від курсу (Дмит., Там, де сяє.., 1957, 25).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 135.